В нашій культурі є імена, якими гордиться вся країна, увесь народ. До них відноситься й ім’я Льва і Миколайовича Ревуцького (1899 - 1977) — видатного українського композитора, педагога, народного артиста СРСР, лауреата державної премії СРСР та Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка, академіка АН УРСР, Героя Соціалістичної Праці, депутата Верховної Ради УРСР 2-5 скликань. Його життя і діяльність утворили цілу епоху в історії розвитку української радянської музичної культури.

            Народився Лев Миколайович Ревуцький 20 лютого 1889 року у невеликому селі Іржавець, поблизу міста Прилуки, на оспіваній великим Гоголем Полтавщині (нині Чернігівська область). Там промайнуло його дитинство. І саме там, серед привітної природи, сталося перше знайомство майбутнього композитора з народною піснею. У сім’ї Ревуцьких захоплювалися класичною музикою, співом, читанням художньої літератури, що сприяло розвиткові художніх уподобань маленького Левка Ревуцького. В домашньому хорі співали і дорослі, і діти. І поряд звучала гра матері, Олександри Дмитрівни, на фортепіано та батька, Миколи Гавриловича, на скрипці.

Музична обдарованість Левка виявилася рано. У нього був абсолютний слух, за що його жартома називали "камертоном". З чотирьох років він уже імпровізував на фортепіано. Першими його вчителями були мати, Олександра Дмитрівна, та її подруга, піаністка

О. Мельникова, що приїздила на відпочинок до Іржавця. Згодом сім’я Ревуцьких переїхала до міста Прилуки, де Левко вступив до гімназії. А з 1903 р. Лев Ревуцький продовжує навчання в Києві, у приватній гімназії Валькера. Одночасно навчається у музичній школі

М. Тутковського, в класі метра української класичної музики Миколи Лисенка.

Несподівана смерть батьків у 1906 році, гостре відчуття самотності змусили Ревуцького припинити музичну освіту. І лише після вступу в 1908 році до Київського університету, спочатку на фізико-математичний, а потім на юридичний факультет. Лев Ревуцький поновлює свої заняття музикою. Він навчається в училищі при відділенні Російського музичного товариства (РМТ) по класу фортепіано.

Велику роль у культурному житті України і, зокрема, Києва відігравали спектаклі корифеїв українського театру М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського. Музика, зокрема, народна пісня, посідала почесне місце у п’єсах з репертуару цього театру.

Л. Ревуцький не пропускав жодної нагоди побувати на концерті, виставі чи спектаклі.

Багато мистецьких вражень давали Ревуцькому періодичні поїздки до Москви, де він гостював у родині Писарєвих, друзів сім’ї Ревуцьких. Одна з трьох дочок Писарєвих, Софія Андріївна, стала згодом, у 1915 р., дружиною композитора. Уся ця мистецька стихія активізувала творчу думку Л. Ревуцького.

            Перші композиторські спроби Ревуцького належать до 1907-1908 р. р. Це романси та фортепіанні п’єси, в яких відчувався вплив творчості С. Шопена та С. Рахманінова, проте проявлялися і яскраві паростки власної особистості.

            В 1913 році в творчому житті молодого музиканта відбулась велика подія. На базі училища відкривається Київська консерваторія, і Л. Ревуцький продовжує свою музичну освіту в консерваторії, у класі композиції відомого композитора і диригента Р.М. Глієра.

Перша світова війна змусила Ревуцького перервати навчання — він дістав призначення на фронт. Після закінчення війни повертається до рідного села, дає приватні уроки фортепіанної гри, виступає в концертах, організовує музичну школу та симфонічний оркестр у Прилуках, активно працює на композиторській ниві. В цей період пише романси на слова Л. Українки, Т. Шевченка, П. Тичини, М. Вороного та інші.

Новий етап життєвого та творчого шляху Л.Ревуцького започаткував 1924 рік. На запрошення представників музично-драматичного інституту ім. Лисенка Лев Миколайович переїздить до Києва. Саме в цьому вузі розпочалася його багаторічна педагогічна діяльність спочатку як викладача музично-теоретичних дисциплін, а згодом — професора класу композиції.

В 20-ті роки відбувається остаточне формування музичного стилю Ревуцького. Композиторські задуми охоплювали в той час різноманітні теми і жанри, великі і малі музичні форми. Проте головний інтерес композитора викликала народна пісня. Загалом він створив понад 120 обробок українських народних пісень та пісень інших народів (сольних і хорових), що складають збірки: "Галицькі пісні", "Сонечко", "Козацькі", "Єврейські", "Балкарські" та ін.

Створені в цей період твори стали підготовчим етапом до написання Л. Ревуцьким Другої симфонії, яка була виконана навесні 1928 року на концерті, присвяченому пам’яті

Т. Шевченка. В 1941 р. за цей твір Ревуцький був удостоєний звання лауреата Державної премії. В тому ж році за заслуги у розвитку вітчизняного мистецтва без захисту дисертації композитору було присвоєно вчений ступінь доктора мистецтвознавства і почесне звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР.

На початку Великої Вітчизняної війни Лев Миколайович евакуювався в Узбекистан. У Ташкентській консерваторії він керував кафедрою композиції, теорії та історії музики, напружено працював як педагог, віддавав багато сил шефській діяльності, що розгорталася в частинах Червоної Армії та госпіталях, допомагав концертним бригадам консерваторії готувати репертуар.

У травні 1944 р. Л. Ревуцький повернувся у звільнений Київ. Квартира його була пограбована, зникли також ноти і рукописи. З перших днів активно включився в роботу по відновленню культурного життя України: працював в консерваторії, Спілці композиторів України, яку очолював протягам І944-1948 р. р., а також у Спілці композиторів СРСР як член її правління.

            В 1957 р. Л.М. Ревуцького було обрано дійсним членом Академії наук УРСР. З 1947 по 1963 рік тривала депутатська праця Л. Ревуцького у Верховній Раді УРСР. Будучи надзвичайно сумлінною людиною, він виконував свої обов’язки дуже старанно, хоча неодноразово скаржився, що у нього не залишається часу для творчості.

В шістдесяті роки професор Л. Ревуцький почав поступово відходити від педагогічної діяльності через погіршення стану здоров’я. Потім він пішов на пенсію і був професором-консультантом з поліфонії. Та здоров’я його підупадало.

Життя його почало згасати. Він уже не виходив із квартири. 30 березня 1977 року Лев Миколайович Ревуцький помер. Звістка про смерть старого класика наповнила сумом серця усіх його учнів, весь мистецький світ столиці України. Поховали його 1 квітня 1977 року на Байковому кладовищі в пантеоні слави поряд з прославленими діячами українського мистецтва.

"Композитори не помирають. Ви і зараз можете запитати про що-небудь Чайковського, і він відповідними фрагментами, тема ми своїх творів буде відповідати вам", — казав Лев Ревуцький. Це повною мірою можна віднести і до нього.

Він назавжди залишиться живим в народній пам'яті, у своїх творах, в музиці талановитих композиторів.